|
Історія міста в пам’ятках культури і архітектури
МЕМОРІАЛ СЛАВИ «ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ» - НА ЧЕСТЬ ВОЇНІВ -ЗЕМЛЯКІВ, ЗАГИБЛИХ У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Меморіал встановлено і відкрито 1985 на вході до Лісопарку (розвилка вулиць Першогвардійської та 19 серпня).
Друга (ІІ) Світова війна (1939—1945) – найбільший глобальний збройний конфлікт в історії людства, війна за світове панування, яка відбувалася між Німеччиною, Італією і Японією та їхніми союзниками, з одного боку, і Англією, США, СРСР, Францією та їхніми союзниками – з другого. У ній узяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80 % населення Землі. Воєнні дії велися на території 40 держав у Європі, Африці, Азії та Океанії, на всіх океанах. Важливою складовою частиною ІІ С. в. була Радянсько-німецька війна 1941—1945 (у радянській історіографії – Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу).
Найбільша сухопутна, повітряна і морська війна у світовій історії забрала також і найбільше жертв. Втрати всіх країн—учасників ІІ С. в. убитими, померлими від ран, жертвами репресій, померлими від голоду та хвороб становлять 65—67 млн. чол., у т. ч. бл. 6 млн. євреїв і більше 300 тис. циганів, загиблих у результаті нацистського геноциду. 90 млн. чол. стали інвалідами. Матеріальні втрати та воєнні витрати, за приблизними підрахунками становлять 4 трлн. $ США.
Загальні безповоротні втрати СРСР склали бл. 43,3 млн. чол. (точність оцінки - ± 5 млн.), що перевершувало втрати всіх інших держав—учасників ІІ С. в. разом узятих. Прямі матеріальні збитки СРСР становили 679 млрд. крб. – майже 41 % втрат усіх країн—учасників ІІ С. в., а загальна сума втрат, яких зазнали господарство і населення, - 2,509 трлн. крб. За 6 років ІІ С. в. Німеччина втратила 4 млн. чол. убитими на фронтах, ще 3,8 млн. – серед цивільного населення. За іншими підрахунками, загальні втрати Німеччини у війні становили 11 (13,7) млн. чол. убитими, пораненими, полоненими, зниклими безвісти.
Україна була безпосереднім районом бойових дій ІІ С. в. і зазнала величезних матеріальних та людських втрат. Дослідники називають від 6 до 14 млн. осіб демографічних втрат України. Нацисти закатували тут бл. 5,5 млн. цивільних осіб, 1,367 млн. військовополонених, 3 млн. загинули під час бойових дій, 2,5 млн. осіб були депортовані на примусову роботу до Німеччини (так звані «остарбайтери»). Сукупні втрати українського народу становили 20—25 % від кількості всього населення України, 40—44 % від загальних втрат СРСР, 14% усіх втрат людства. Загальна сума матеріальних втрат, яких зазнали економіка та населення України, сягнули бл. 1,2 трлн. крб., тобто 40 % національних багатств УРСР, а прямі безпосередні збитки склали бл. 286 млрд. крб., або майже 42 % втрат колишнього СРСР.
Величезних людських втрат зазнала Сумська область: з фронтів ІІ С. в. не повернулися 155 833 чол., з яких 56 181 загинули в боях, 13 729 померли від ран і хвороб у шпиталях, 2 103 загинули в полоні, 83 820 попали безвісти; у партизанській і підпільній боротьбі, русі антинацистського Опору загинули 5 218 чол., у т. ч. загинули в боях – 1 278, померли від ран – 107, страчені ворогом – 3 529, пропали безвісти – 304; внаслідок бойових дій та каральних акцій німецьких окупантів загинув 43 731мирний житель. Багато людей пішло з життя на каторжних роботах у Німеччині, куди з області примусово було вивезено 78 038 чол. Загальні втрати Сумської області в людях – 204 782 чол. Під час ІІ С. в. на території області загинуло понад 42 000 воїнів Червоної Армії, 1 578 партизанів і підпільників, 66 993 військовополонених. Загальна сума матеріальних збитків, заподіяних області нацистськими окупантами, склала 14 млрд. 231 млн. крб. (у цінах того часу).
Всього в бойових діях на фронтах ІІ С. в. брало участь понад 16 тис. мешканців міста Лебедина і Лебединського району. За уточненими даними, з фронтів війни не повернулися 9 353 воїна-земляка, з яких 3 002 загинули в боях, 787 померли від ран, 194 загинули в полоні, 5 370 пропали безвісти. Смертю хоробрих загинули на фронтах ІІ С. в. 5 земляків – Героїв Радянського Союзу: Гриценко Г. К. (1905—1943), Карабан Д. А. (1912—1945), Парфилов П. В. (1923—1945), Усик М. Т. (1899—1944), Ухо І. Г. (1923—1944). Загалом від рук німецьких окупантів і поліцаїв та в період бойових дій у місті й районі загинуло, за різними даними, від 528 до 836 мирних жителів та військовополонених. Імена 430 з них відомі. У якості «остарбайтерів» з Лебединщини було вивезено, за різними оцінками, від 3 269 до 5 914 осіб, переважно юнаків і дівчат. Багато з них загинуло або не змогли повернутися додому після закінчення війни. Під час бойових дій на території району загинуло 3 659 воїнів Червоної Армії і 148 партизанів. У військових шпиталях, що діяли на території району, померло 727 воїнів. З період німецької окупації та під час бойових дій місто і район зазнали величезних матеріальних збитків, які, за неповними даними, оцінювались у 696 млн. крб. Сума матеріальних збитків, завданих окупантами мирному населенню, склала 590 млн. крб. (у тодішніх цінах).
Меморіал Слави урочисто відкрито 9 травня 1985 на честь 40-річчя Перемоги СРСР над нацистською Німеччиною у ІІ С. в. Автори : скульптори Народний художник СРСР Лисенко Михайло Григорович (1906—1972), Лисенко В., архітектори Ігнащенко Анатолій, Дейнека Анатолій Іванович, Шахов В., Гайдаш Олексій Олексійович.
Меморіал являє собою оригінальну архітектурно-пластичну композицію, органічно включену в ландшафт масиву Лісопарку. Його ідейно-художнім центром є відлита з бронзи скульптура лебедя в польоті, який підтримує правим крилом пораненого воїна-юнака (висота – 8,9 м). У поетичній формі тут виражено ідею народної скорботи і вічної пам’яті народу про своїх героїв. Образна концепція Меморіалу сягає традицій російської меморіальної пластики 1-ї третини ХІХ ст. Основа скульптури – 6-кутна залізобетонна конструкція (висота – 0,6 м). Скульптура увінчує високий земляний курган (висота – 9 м, діаметр – 50 м), у товщі якого влаштовані ніші, оформлені двома гранітними пілонами (висота лівого – 6 м, правого – 5,5 м) і двома великими стелами (висота – 2,5 м). У центральній ніші, зверненій до перехрестя вулиць, вміщені меморіальні написи, присвячені пам’яті полеглих воїнів-земляків, а в бокових нішах – їхні імена (1 966 прізвищ з ініціалами викарбувані на 39 гранітних дошках). Обабіч по півколу навколо кургану на бетонних опорах вмонтовані 22 гранітні дошки (за кількістю сільських рад району), на яких викарбувані назви сільрад і кількість загиблих односільчан (разом 6 616 осіб). Перед центральною нішею – розетка факелу «Вічного вогню» (конструкція, зварена із залізних прутів) на двоступінчастій основі. Дворівневий майданчик перед стелами вимощений плитами з червоного полірованого граніту. До лівої стели ведуть 4 бетонні сходинки, а до правої – 3. Підніжжя земляного кургану оточене бордюром з бутового каменю. До Меморіалу веде алея, вимощена залізобетонними тротуарними плитами. Углиб Лісопарку пролягла асфальтована Алея Слави, уздовж якої були встановлені світильники, що символізували реактивні міни («Катюші»), у квітниках-клумбах висаджені червоні троянди – символ радості мирного життя і пам’яті про загиблих. Обабіч Меморіалу – 4 залізні стовпи-опори з електро-ліхтарями у вигляді гучномовців-рупорів часів ІІ С. в. (по 4 ліхтарі на кожному стовпі).
Матеріали: скульптура – бронза, основа – залізобетон, пілони й обрамлення стел – сірий полірований граніт, дошки з меморіальними написами – червоний полірований граніт, бордюр – бутовий камінь.
Меморіал Слави «Лебедина пісня» став живим символом міста Лебедина. Він поєднує в собі пам'ять про жертви ІІ С. в. з образним вираженням назви міста.
Проте Меморіал став об’єктом вандалізму: викрадена первісна ажурна металева розетка на факелі «Вічного вогню» та окремі деталі оздоблення (гранітні плити). Пошкоджені всі ліхтарі-рупори на стовпах (один ліхтар зник). Також знищені всі світильники й насадження червоних троянд на Алеї Слави.
Текст на верхній дошці стели в центральній ніші:
«Героическим землякам-воинам Советской Армии и партизанам в честь 40-летия Победы советского народа в Великой Отечественной войне 1941—1945 г.г.».
Текст на нижній дошці стели в центральній ніші:
«Слава вам, храбрые, Слава, бесстрашные! Вечную славу поет вам народ. Доблестно жившие, Смерть сокрушившие, Память о вас никогда Не умрет!».
Текст на верхній лівій дошці крайньої лівої стели:
«В жестоких боях 1941 года сдерживали наступление фашистов на территории района войска 21-й армии Юго-Западного фронта в составе:».
На нижній лівій дошці крайньої лівої стели – перелік 6 військових підрозділів 21-ї армії Південно-Західного фронту Червоної Армії.
Текст на правій дошці крайньої лівої стели:
«19 августа 1943 года город и район освободили войска 40й армии Воронежского фронта в составе:».
Далі – перелік 10 військових підрозділів 40-ї армії Воронезького фронту Червоної Армії.
Текст на верхніх трьох дошках лівої стели:
«Лебединцы павшие в боях за свободу и независисмость нашей Родины Вы ушли из жизни, чтобы спасти жизнь. Подвиг Ваш, имена Ваши – навеки в сердцах благодарного народа. ГЕРОИ СОВЕТСКОГО СОЮЗА Гриценко Иван Кузьмич Карабан Дмитрий Антонович Усик Моисей Тимофеевич Ухо Илья Игнатьевич Парфилов Павел Васильевич».
Далі на 17 дошках лівої стели – 1 120 прізвищ з ініціалами в алфавітному порядку російською мовою.
На 17 дошках правої стели – 799 прізвищ з ініціалами в алфавітному порядку російською мовою.
На лівій дошці крайньої правої стели – 23 прізвища з ініціалами в алфавітному порядку російською мовою.
Текст на правій дошці крайньої правої стели:
«Партизаны подпольщики погибшие в годы Великой Отечественной войны».
Далі – 19 прізвищ з ініціалами в алфавітному порядку російською мовою.
Розміри: - скульптура – 8,9 м; - основа – 0,6 м; - земляний курган – 9 м, Ø – 50 м; - лівий пілон – 1,5 х 1,15 х 6 м; - правий пілон – 1,2 х 1,15 х 5,5 м; - стела в центральній ніші (2 дошки однакового розміру) – 1,46 х 0,8 м; - крайня ліва стела (3 дошки різного розміру) – 0,47 х 2,5 х 2,8 м; - велика ліва стела (20 дощок різного розміру) – 0,6 х 11,16 х 3,3 м; - велика права стела (17 дощок різного розміру) – 0,6 х 8,65 х 3,3 м; - крайня права стела (2 дошки однакового розміру) – 0,43 х 2,67 х 2,75 м; - розетка «Вічного вогню» - 0,78 х0,78 м; - меморіальні дошки сільських рад – 0,8 х 0,6 м; - опори для меморіальних дощок сільських рад – 1,35 м; - бордюр – 0,7 м.
Прізвища, імена, по батькові: Гайдаш Олексій Олексійович Гриценко Гнат Кузьмич Дейнека Анатолій Іванович Ігнащенко Анатолій Карабан Дмитро Антонович Лисенко В Лисенко Михайло Григорович Парфилов (Парфило) Павло Васильович Усик Мусій Тимофійович Ухо Ілля Гнатович Шахов В
Джерела і література:
Білик О.В. Вітчизняна війна на Лебединщині (1941—1943 рр.). – Лебедин, 1961. – 187 с. [Ксерокопія рукопису] // Науковий архів Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва.
Дейнека А.И. Памятники архитектуры Сумщины: Путеводитель. – Х.: Прапор, 1989. – С. 139-140.
Іващенко В. Ю., Марченко О. С. Історія України: Кишеньковий довідник. – Х.: Веста: ТОВ Вид-во «Ранок», 2009. – С. 292.
Ішла війна народна. – З історії Лебединщини: Збірник. – Вип. 5. – Лебедин: ВВ «Білий лебідь» редакції газети «ЖЛ», 1994. – С. 3—7, 55-56, 61-62, 64—68.
Карпенко Ю., Суярко Е. Непокорённый Прометей // ТВ Панорама. – 2006. - № 05 (267). – 1—8 ноября.
Кіндер Г., Хільгеман В., Гергт М. Всесвітня історія: dtv-Atlas: Довідник. – К.: Знання-Прес, 2007. – С. 496.
Книга Пам’яті України: Сумська обл., том 7. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 1996. – С. 10—31, 35—40.
Книга Пам’яті України: Сумська обл., том 14 (додатковий). – Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ЛТД, 1998. – С. 8—36, 114, 127, 453—455.
Книга Скорботи України: Сумська область. – Том 1. – Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ЛТД, 2003. – С. 7—23, 484—518.
Косик В. Втрати України під час Другої світової війни // Визвольний шлях. – 1985. – Кн. 5 (446). – Травень. – С. 585—595.
Лысенко Л. Скульптор Михаил Лысенко (1906—1972) // Галерея. – 2006. - № 1/2 (35/26). – С. 32-33.
Мітягін В.Ю. УСЕ: Історія України: Навчально-довідковий посібник / За редакцією С.В. Кульчицького. – К.: Майстер-клас, 2007—2008. – С. 191.
Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. – С. 620.
Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. – К.: Наукова Думка, 1987. – С. 465.
Соколов Б.В. Вторая мировая война (1939—1945 годы) // Соколов Б. В. 100 великих войн // М.: Вече, 2001. – С. 436, 489—491.
Стрижак В.М., Мітягін В. Ю. УСЕ: Всесвітня історія: Навчально-довідковий посібник / За редакцією А. Ю. Мартинова. – К.: Майстер-клас, 2007—2008. – С. 542, 567.
Трембицький В. Втрати України в 1939—1945 роках // Злочин / Упорядник П. Кардаш. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2005. – С. 229.
УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. ради академік НАНУ М. Попович. – К.: Видавництво «ТЕКА», 2006. – С. 235, 1041.
ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ, ДЕ ПРОЛЯГАВ ПЕРЕДНІЙ КРАЙ ОБОРОНИ МІСТА У 1941 Р., РОЗТАШУВАННЯ КОМАНДНИХ ПУНКТІВ 40-Ї АРМІЇ В 1943 Р. (8-й кілометр шоссе Лебедин-Михайлівка)
На північний захід від міста, на 8-му кілометрі Михайлівського шосе, на узвишші лісової галявини, на відстані 20 м від дороги Лебедин - Михайлівка, ліворуч.
Тут з 23 вересня по 8 жовтня 1941 пролягав передній край оборони міста радянськими військами. Оборону тримали частини 21-ї армії під командуванням генерал-полковника Черевиченка Я.Т. (Південно-Західний фронт): 2-й кавалерійський корпус генерал-майора Бєлова П.О., і 1-а гвардійська ордена Леніна стрілецька дивізія генерал-майора Русіянова І.М.
28 вересня 1941 року на цій ділянці фронту радянськими воїнами-артилеристами 1-го дивізіону 6-го гвардійського мінометного полку під командуванням капітана Кислицького Б.Є. і комісара – старшого політрука Юнака К.Х. було вперше відкрито вогонь із реактивних мінометів БМ-13 («Катюш»).
На цьому місці наприкінці лютого і на початку березня 1943 (21.ІІ-10.III) під час наступальних боїв війська 40-ї армії знаходились командні пункти: командира винищувального протитанкового артилерійського дивізіону майора Чапаєва О.В. (син відомого учасника Громадянської війни в Росії Чапаєва В.І.), підрозділ якого в лютому 1943 одним із перших увійшов до міста; командира винищувального протитанкового артдивізіону капітана Петрова В.С.; командира 16-ї окремої ордена Леніна винищувальної протитанкової артилерійської бригади полковника Купіна І.В. Всі ці підрозділи брали участь в оволодінні містом та в його обороні при відступі.
В 1965 на цьому місці було встановлено обеліск, який у 1976 було замінено реактивною мінометною установкою БМ-13 («Катюша»), змонтованою на шасі автомобіля ЗІС-58 (офіційне відкриття відбулося 26.IX.1976). «Катюша» встановлена на постаменті з бутового каменю, на фасадній частині якого чавунна дошка (1,03 х 0,74 м) з меморіальним написом.
На дошці текст: «Никто не забыт, ничто не забыто. Помните об этом потомки! В этом районе с 18 сентября и по 8 октября 1941 г. проходил передний край обороны Лебедина. Оборону держали: первый гвардейский кавалерийский корпус генерала Белова П.А., первая гвардейская ордена Ленина стрелковая дивизия генерала Руссиянова И.Н. На этом участке фронта 28 сентября 1941 г. впервые был дан по фашистским войскам залп гвардейских реактивных минометов – «Катюш». В феврале и марте 1943 г. находились командные пункты: сына легендарного героя гражданской войны Чапаева В.И. – генерала Чапаева А.В., дважды Героя Советского Союза генерала Петрова В.С., Героя Советского Союза генерала Купина И.В. Вечная слава героям Великой Отечественной войны 1941 г. – 1945 г.».
На лівій площині постаменту, зверненій до дороги, праворуч угорі вмурована металева 5-кутна рельєфна зірка, нижче в бетоні вирізьблено:
«1976 г.». Матеріал постаменту – сірий бутовий камінь.
Розміри постаменту складної форми: 9,5 х 3,5 х 2,5 м
Розміри установки «Катюша»: 7,4 х 2,1 х 2,8 м.
На правих дверцятах кабіни прикріплено металевий рельєфний знак «Гвардия СССР» (0,48 х 0,41 м). Установка зазнала актів вандалізму: лобове скло і вікна у дверцятах кабіни вибиті, вийнято і викрадено мотор, в кабіні відсутні сидіння, панель з приладами, рульове управління. 2 бутафорські реактивні снаряди (міни) зварені зі сталевих труб і шматків сталевого листа.
Майданчик навколо пам’ятного місця (12,1 х 6,1 м) заасфальтовано й обкладено по периметру тротуарними бордюрами.
Місце командного пункту Чапаєва О.В. (на відстані 150 м на північний захід від «Катюші», у глибині лісу (зруйноване, обвалилося перекриття, по кутах є залишки цегляної кладки стін. Командний пункт являв собою цегляну споруду, заглиблену в землю і обкладену зверху земляним насипом у три накати. Розміри землянки були: 15 х 11 х 3 м). На землянці була меморіальна дошка з написом (матеріал дошки невідомий). Текст меморіального напису (мова оригіналу невідома): «У цій землянці у лютому і на початку березня 1943 року знаходився командний пункт артилерійського полку О.В. Чапаєва – сина героя громадянської війни В.І. Чапаєва».
Прізвища, імена, по батькові: Бєлов Павло Олексійович Кислицький Б. Є. Купін Іван Володимирович Петров Василь Степанович Русіянов Іван Микитович Чапаєв Василь Іванович Чапаєв Олександр Васильович Черевиченко Я.Т. Юнак К. Х.
Джерела і література:
Білик О.В. Вітчизняна війна на Лебединщині (1941-1943 рр.). – Лебедин, 1961. – С. 16-17, 42-44, - (Ксерокопія рукопису зберігається в науковому архіві Лебединського міського художнього музею).
Гончаров О. Син Чапаєва // Будівник комунізму. – 1980. – 9.V. - № 57 (5197).
Дудченко В. Відлуння ратної слави // Життя Лебединщини. – 1992. – 22. 11. - № 17.
Дудченко К. «Катюша» На постаменті // Будівник комунізму. – 1976. – 25.IX.
Дудченко К.М., Тичина В.Є. Лебедин: Історико-краєзнавчий нарис. – Х.: «Прапор», 1974. – с. 44, 47-48.
Ішла війна народна: З історії Лебединщини: Збірник. – Вип. 5-й. – Лебедин: ВВ «Білий лебідь» редакції газети «ЖЛ», 1994. – с. 5-6.
Книги пам’яті України: Сумська обл., том 7. – Суми: Вид-во «Слобожанщина», 1996. – с. 35-37.
Міськвиконком (Лебединський). Василь Степанович Петров (Некролог) //Життя Лебединщини. – 2003. – 23.IV. - № 35 (9770).
Под гвардейскими знаменами. – М., 1967. – С. 76 Русиянов И.Н.
В боях рожденная. – М., 1982. – С. 113-116.
Так била врага 1-я гвардейская. – Тбилиси, 1966. – С. 82-83.
ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ БОЮ ПАРТИЗАНСЬКОГО ЗАГОНУ ПІД КОМАНДУВАННЯМ КАРПОВА К.Г. З НІМЕЦЬКИМИ КАРАТЕЛЯМИ (урочище Гути)
На північний захід від міста, на 6-му км шосе Лебедин - Михайлівка, на узліссі, на відстані 20 м ліворуч від дороги (урочище Гути).
Тут 24 березня 1942 відбувся бій між Лебединським партизанським загоном № 1 під командуванням Карпова К.Г. і німецьким каральним загоном. Партизани в кількості 18 осіб вступили в нерівний бій з німецькими карателями, які їхали в с. Михайлівку для пограбування населення і боротьби з партизанами. У цьому бою, який тривав з 9 години ранку до 17 години вечора, партизани знищили 27 німецьких солдатів і колаборанта Хоруженка П. Тут був смертельно поранений заступник командира партизанського загону Романов П.С.
12 травня 1968 на місці бою урочисто відкрито обеліск із бутового каменю (висота – 3,9 м), на фасадній частині якого – чавунна дошка (1,02 х 0,74 м) з меморіальним написом.
Текст на дошці: «Никто не забыт, ничто не забыто. Потомству в пример. Здесь 27 марта 1942 г. произошел бой между Лебединским партизанским отрядом К.Г. Карпова и фашистскими карателями. В бою погиб смертью героя заместитель командира отряда Романов П.С. Зверски замучены патриоты». Далі перелічені прізвища 12 партизанів і підпільників, у різний час закатованих німецькими окупантами:
Бурлюк Феодосій Григорович (Єгорович) (1882-1942) – зв’язковий партизанського загону Карпова К.Г., розстріляний (за іншою версією - повісився в камері) 12.III 1942;
Граціанова Євгенія Олександрівна (1896-1908-?) – 1942) – розстріляна за сприяння партизанам постачанням продуктів 6.III (10.IV- ?) 1942;
Зеленський Василь Дмитрович (1924-1942) – розстріляний за постачання партизанам продуктів 6.III 1942;
Зеленський Дмитро Микитович (Никифорович) (1899-1942) – розстріляний за зв’язок з партизанами і постачання їм продуктів харчування 6.III 1942;
Золотоверх Євлампій Андрійович (?-1941) – господар явочної квартири партизан, повішений за зв’язок з партизанами 17.XII 1941;
Славуцький Веніамін Аронович (?-1942) – боєць Лебединського партизанського загону, забитий поліцією 28.III 1942;
Філонов Віктор Степанович (1923-1941) – льотчик, збитий у повітряному бою, приєднався до Лебединського партизанського загону Карпова К.Г., повішений у XII 1941 (інша версія – Філонов-Феоктистов Микола Іванович (1918-1942) – сержант, повішений за зв’язок з партизанами 28.1.1942).
Всі ці прізвища підтверджуються даними Сумського облдержархіву (Ф. 4, оп. ЗП, спр. 294, арк. 22, 37, 38, 67) та іншими джерелами (Білик О.В., Книги Пам’яті і Скорботи України по Сумській обл.).
Кримець Петро Якович (1893-1942) – розстріляний за зв’язок з партизанами 5.V.1942 (підтверджується «Книгою Скорботи України: Сумська область», т. 1, с. 490; та Біликом О.В., сс. 28 і 59).
Прізвище Безкоровайний Коля, Золотоверх Ваня, Русаков Петя та Коломієць П.І. архівними даними та іншими джерелами не підтверджуються.
Закінчується текст словами: «Вечная слава героям Великой Отечественной войны 1941-1945 г.г.».
Дата бою на дошці – 27.III 1942 – не відповідає дійсній даті (24.III 1942), що підтверджується архівними даними та іншими джерелами.
Вгорі над меморіальним написом – рельєфна 5-кутна зірка, обрамлена знизу двома перехрещеними гілочками з листям.
Розміри: - основа – 1,4 х 1,8 х 1,2; - обеліск- 0,94 х 1,4 х 2,7.
Пам’ятне місце обгороджене дерев’яним штахетним парканчиком (7,95 х 6,6 х 0,6 м).
Прізвища, імена, по батькові: Карпов Кіндрат Григорович Романов Павло Семенович Хоруженко Петро
Джерела і література:
Білик О.В. Вітчизняна війна на Лебединщині (1941-1943 рр.) – Лебедин, 1961. – С. 1-2, 4, 8, 11, 25-28, 55-64, 72-73,75-76, 83-92, 96-98, 100, 143. – (Ксерокопія рукопису зберігається в науковому архіві Лебединського міського художнього музею).
Державний архів Сумської області. – Ф. 4, оп. ЗП, спр. 243, арк. 2; спр. 228, арк. 323-324.
Дудченко К.М., Тичина В.Є. Лебедин: Історико-краєзнавчий нарис.- Х.: “Прапор”, 1974. – С. 46.
История городов и сел УССР: Сумская область. – К.: Гл. ред. УСЭ, 1980. – С. 368.
Книга Пам’яті України: Сумська область. – Т. 7. – Суми: Вид-во «Слобожанщина», 1996. – С. 437-439, 443-444, 470.
Книга Скорботи України: Сумська область. – Т.І. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 2003. – С. 490, 493.
Наумов М.І. Степовий рейд. – К.; 1964. – С. 239-241.
Інформацію підготували: директор Лебединського художнього музею ім. Б.К. Руднєва Володимир КРАВЧЕНКО, наукові працівники музею Лариса ВОСЬМІРОВА та Аліса ВОС
Використання інформації без посилання на авторів матеріалу та сайт НЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ
|
